Якщо в дитинстві ви зіштовхувалися з жорстокістю, зневагою або пережили емоційну травму, найімовірніше, ви відчуваєте серйозні наслідки такого негативного досвіду в дорослому житті.
Батьківство змушує переглянути багато речей, побачити їх під іншим кутом. Так, караючи свою дитину, ви можете раптово усвідомити, що повторюєте слова й дії своїх власних батьків. Те, що ви так ненавиділи й чого боялися у власному дитинстві, повторюється вже з іншими учасниками подій.
Негативні установки, отримані в дитинстві, сильні травми й потрясіння – все це не повинно впливати на доросле життя. Але вони здійснюють свій вплив через багато років. Стають частиною особистості, заважають побудувати повноцінні стосунки зі своїми дітьми й партнером, викликають страх і безпорадність.
Важливо припинити заперечувати вплив пережитих травм, вчасно їх розпізнати, усвідомити їх негативний вплив і почати діяти – раз і назавжди позбутися негативних установок заради свого блага та блага родини.
Діти надають значення всім подіям, які вони спостерігають і які з ними відбуваються. Саме так формується їх картина світу. Усвідомлення сенсу допомагає дитині впоратися з травматичним досвідом і хвилюваннями. Але якщо людина в дорослому віці не створить нову картину світу, її стара картина не дозволить їй розвиватися й насолоджуватися життям. Дитячі емоційні травми мають багато наслідків. Розглянемо докладніше, яким чином вони впливають на наше життя.
Створення помилкового «Я»
Психотерапевти стверджують, що дитячі емоційні травми залишаються з людьми на довгі роки. Один зі способів полегшити цю травму – створення помилкового «Я». У дитинстві ми хочемо відчувати любов і турботу наших батьків. Якщо ми цього не отримуємо, то намагаємося стати такими, якими, за нашими уявленнями, нас можуть полюбити батьки. Пригнічуючи свої почуття й потреби, ми створюємо хибне «Я». Це образ, який ми пропонуємо світу.
Емоції – невід'ємна частина нас самих і, пригнічуючи їх, ми втрачаємо зв'язок із собою. Ми живемо з острахом, що коли ця маска спаде, нас більше не будуть любити та приймати.
Кращий спосіб виявити за помилковим «Я» свою справжню сутність – звернутися до психотерапевта, який спеціалізується на дитячих емоційних травмах. Він допоможе вам знову увійти в контакт зі своїми почуттями й відчути себе цілісним.
Мислення жертви
Наші уявлення про себе породжують внутрішній діалог. Внутрішній голос підбадьорює нас або, навпаки, спонукає до занепаду. Негативні установки змушують думати, що ми не контролюємо наше життя. Тобто є жертвою. Ми можемо отримати таку установку в дитинстві, але не варто прив'язуватися до неї в дорослому житті.
Іноді здається, що немає вибору, але він є завжди. Принаймні, ми можемо вибирати свої установки у ставленні до самих себе. У дитинстві ми практично не можемо контролювати своє життя, але ж ми вже виросли й тепер маємо більше можливостей впливати на ситуацію.
Замість того, щоб вважати себе жертвою, можна уявити себе людиною, яка впоралася зі складною ситуацією. Наступного разу, коли ви відчуєте себе в безвихідному становищі, нагадайте собі, що ви здатні на більше.
Пасивно-агресивна поведінка
Коли дитина росте в нездоровій обстановці, де часто виявляють агресивність, вона починає думати, що проявляти злість та інші негативні емоції неприпустимо. Виростаючи, вона вірить, що злість – погане почуття, яке потрібно пригнічувати. Якщо дитина росте в сім'ї, де придушують злість, вона засвоює, що саме такої поведінки очікують і від неї. У дорослому житті вона також пригнічує злість, навіть у ситуаціях, в яких злість могла б бути корисною.
Що відбувається, коли ви не можете висловити злість? Якщо ви звикли пригнічувати негативні емоції, то ви знаєте відповідь: нічого. Ви все ще відчуваєте злість (зрештою, злість – це цілком природне почуття), але замість того, щоб усвідомити його та зрозуміти причину, ви продовжуєте відчувати все ту ж злість. Ви не висловлюєте її відразу ж після того, як відчули. Але, оскільки почуття придушене, ви висловлюєте його за допомогою пасивно-агресивної поведінки.
Пасивна поведінка і навчена безпорадність
Якщо в дитинстві батьки не приділяли вам належної уваги, ви також пригнічуєте свою злість і страх у надії, що вас більше не покинуть. Але таке придушення емоцій призводить до того, що ви залишаєте себе самого. Не висловлюючи свої почуття, ми не даємо собі розвиватися. Ми стаємо пасивними, не реалізуємо свій потенціал. Типова позиція пасивної людини: «Я знаю, що потрібно зробити, але я цього не роблю».
Коли ми придушуємо свої почуття, ми придушуємо самих себе. Дитячі емоційні травми змушують нас приховувати певні сторони своєї особистості. Це допомагає нам знову відчути себе в безпеці. Однак у дорослому віці нам необхідні наші почуття – вони говорять нам про те, ким ми є, і дозволяють стати тими, ким ми хочемо стати.
⚡️Грім під час війни: як підготувати дітей, щоб вони не злякались
🟢Травень та червень в Україні (і не тільки) зазвичай сповнений дощами, які час від часу перериваються гуркотом грому. І такі несподівані «вибухи» без оголошення тривоги можуть лякати, як дітей, так і дорослих.
Особливо зараз, коли обстріли почастішали і їх можна чути не тільки вночі, але і вдень.
➡️ Враховуючи це, ми маємо завчасно попереджати дітей і разом готуватись до гучних звуків, які може влаштовувати нам природа.
Наступні дії, які можуть стати у нагоді в таких ситуаціях👇:
📌 Нагадати собі і дітям, що це не вибухи. Що ми в безпеці.
📌 Показувати діточкам на небо і говорити: «Дивись, бачиш хмари, вони не просто дощові, може бути сильна злива. Пам'ятаєш, що буває під час зливи? Грім та блискавка.
Це точно не вибухи. Вони можуть нагадувати вибух, але це грім. Ми точно в безпеці».
📌 Рахувати разом, скільки секунд від блискавки до грому.
📌 Під кожний грім вітати його, плескаючи в долоні.
📌 Грати в "ловців блискавок" і плескаючи в долоні, наввипередки ловити їх та уявляти, що ви складаєте їх в банку, чи коробку.
📌 Варіант «ловців блискавок» - ловити і перенаправляти їх в уяві на техніку ворога;
📌 Дивитись на інтерактивну мапу блискавок і контролювати їх переміщення.
🧩 Логіка така: процес потрібно взяти під свій контроль, перехопити активністю префронтальної кори активність лімбічної системи.
А саме - рахувати, свідомо робити рухи, вигукувати обрані фрази.
🔶 Наведені приклади і вправи орієнтовані більше на дітей, але ти можеш переробити їх і під свою «внутрішню дитину». Обрати або придумати, що саме для тебе буде стабілізуючим і заспокійливим.
І нехай літні зливи будуть очищуючими і зцілюющими, а не лякаючим.
☘️ Психолог на звʼязку
Немає коментарів:
Дописати коментар